"І
я тебе
люблю."
– писала у відповідь вона. -
Цього й боюся.:) але я тебе навіть не
люблю. Моє почуття до тебе набагато вище. Я навіть не знаю, як сказати. Воно швидше схоже на те, що, наприклад, відчував би Купідон щодо Амура. Обидва однакові божества. Просто різних релігій, зображувалися по-різному, але несли одну суть. Або щось таке… Хоча ми швидше Марс і Apec:)
Просто я навіть не хочу вербалізувати те, що я відчуваю до тебе. Тому, що це набагато чистіше, ніж банальна
любов, та й набагато сильніша і вища. Така собі необґрунтована, яскрава, сильна іскра. За значимістю крутіше олімпійського вогню, тож нах олімпійських богів!
А ще. Коли ти пишеш «твоя я» чи щось подібне… мені трохи дико… Але при цьому дико приємно. Хоча я навіть не знаю, коли настане усвідомлення цього факту. Мені для цього не вистачає, мабуть, егоїзму. Бракує його, щоб забрати тебе до Штатів. Бракує, щоб дуже багато тобі розповісти, сказати. Але вистачає, щоб не вірити у це. Фу. Я - це фу! Я як листи щастя, тільки гірше. Врахуй».
Ну, але зрештою вона нікуди не поїде. Бо, незважаючи на всі між нами лажі, я цього йогоїстично не хочу. Я хочу, щоб вона жила тут, поки живу я. Хочу і все. А бажання придурків завжди здійснюються. Правда, Боженько?